Сказала Вакарчуку: «А чому ти думаєш, що я не краще за всіх?»

Я почала працювати ще в школі: писала статті, вела передачі на радіо. У 17 років переїхала з Тернополя до Києва, вчилася по американській системі в приватному університеті. Там отримала загальні уявлення про бізнес. У Києві працювала на СТБ, потім - піар-директором М1. Таким чином я потрапила до світу PR.

Як менеджер проектів в агентстві KEY Communications я працювала з «Океаном Ельзи», «Київстаром», з представництвом Єврокомісії в Україні.Робота була моїм життям. Дуже швидко з'явилося багато клієнтів, які хотіли працювати особисто зі мною. Тому я вирішила піти на фріланс.

Я не мала далекосяжної стратегії. Мені було 23, в мене були палаючі очі, був мільйон ідей і віра в себе. Коли я приходила на зустрічі, клієнти це відчували і давали мені шанс. Дуже скоро я одна перестала справлятися з такою кількістю проектів. Буквально за пару місяців з початку роботи на фрілансі, восени 2005-го, я найняла двох співробітниць і створила агентство.

Як ми втратили всіх клієнтів.

Поки ми будували бренд, навчилися працювати і пробилися до великих клієнтів, почалася криза. Був пул абонентських клієнтів, які генерували хороший прибуток, і 15 співробітників. У 2008 році в один місяць всі клієнти відпали і всі проекти зникли.

Якийсь час ми працювали в мінус, я платила за офіс із власних заощаджень, ми ходили на зустрічі, генерували нові проекти. Але це ні до чого не приводило - всі перебували у стані невизначеності. Навесні 2009-го я зрозуміла, що від нас нічого не залежить. Я з'їхала з офісу, перевела частину співробітників на проектну роботу, з частиною довелося розлучитися.

Перші кілька місяців я була налаштована позитивно. У мене було на що жити в очікуванні кращих часів. Тому я просто почала робити те, що мені було цікаво, не думаючи про гроші. Кинулася в розвиток піар-ринку, створила 50 випусків подкастів про піар.

Через півроку я зрозуміла, що мені не вистачає стимулів прокидатися, якщо нікуди не потрібно їхати. На місяць я впала в депресію і зрозуміла, що потрібно відроджувати бізнес.

Тоді я зняла два робочих місця в офісі свого друга і почала щосили шукати клієнтів. На все, що відбувалося навколо, я дивилася з позиції «нового бізнесу».

Першим клієнтом після кризи стала будівельна компанія. Я була інвестором квартири в ЖК «Времена года». Забудовник запросив мене як власника квартири на свято в честь здачі комплексу. Я подумала: це ж круто, що компанія в кризу здає будинок - з цього можна зробити відмінну піар-історію!

Замість того щоб просто прийти на свято, я прийшла в офіс і запропонувала свою ідею. Вони надихнулися і погодилися зі мною працювати. Потім ми почали працювати з Colgate. Я вклала в цей проект всю себе - він був потрібен, щоб знову повірити в свої сили.

Скоро в команді з'явилася третя людина, потім ми повернули частину попередньої команди. Потроху все відновилося.

Машина як частина команди.

Свою першу машину я купила через місяць після того, як відкрила агентство. Взагалі-то планувала купити квартиру. Я подумала, що працюю зі школи, невже не заслуговую на своє житло? Придивилася собі красиву однокімнатну квартиру на Гончара. Коли вже все було готово, батько не захотів поставити підпис як поручитель - сказав, що не довіряє банкам.

Я дуже образилася і вирішила все одно купити щось велике. Сумочка і туфлі вже не радували. Потрібно було щось істотне, що показувало б мені, що я молодець. І я вирішила купити машину. Взяла Nissan Micra.

На ній я їздила 7 років. Мені було 30, у мене було два агентства, квартира, машина. Коли у тебе все є, потрібен якийсь новий стимул. Тоді я вирішила взяти нову машину в кредит, щоб у мене була мотивація заробляти гроші. Вибрала стильний кросовер MINI Countryman за 32 тис. євро. Ця модель тільки вийшла, її потрібно було замовляти і чекати. За чотири місяці, поки я чекала, я вже заробила все гроші, і кредит не знадобився.

На цій машині я їжджу вже 7 років. Вона є частиною команди агентств: я вожу на ній своїх колег і реквізит на клієнтські зустрічі. Для мене це не просто машина, яка везе з точки А в точку Б. MINI - це іміджева машина, вона з душею, з характером.

Знайомство з MINI John Cooper Works.

MINI John Cooper Works я тестувала чотири дні. У мене було відчуття, що я зраджую своїй машині. Моя стояла під будинком, а я їхала на інший - це було незвично.

Мій MINI не такий потужний, як JCW. Це цікавий новий досвід, я почала більш агресивно вести себе на дорозі. Хотілося відчути цей драйв - зазвичай я їжджу спокійно.

Ще в MINI John Cooper Works дуже хороший звук. Я отримувала величезне задоволення, коли слухала Spotify в машині. Це було почуття, що є ти і решта світу. Я не люблю затори, а тут це менше турбувало. Ти сам собі створюєш настрій, тобі добре, і не хочеться ні про що хвилюватися.

Переосмислення цінностей.

Мені було тісно в рамках професії, хотілося займатися підприємництвом, тому я закінчила МВА і почала будувати групу з трьох агентств. Останні кілька років я мало працювала з клієнтськими проектами, зосередилася на внутрішніх процесах.

Але потім вся ця система перестала приносити мені радість, мені не хотілося перетворюватися в цех по виробництву піар-програм.

Можливо, у мене почалася криза середнього віку. Захотілося чогось справжнього, потрібно було кудись дівати творчу енергію. Зараз у нас бутиковий формат. Ми об'єднали PR і Digital в одне агентство і скоротили кількість співробітників з 45 до 20.

Тепер я більше часу працюю на клієнтських проектах. Мені це подобається: я відчуваю ефект від того, що роблю.

Мета - драйв, а не гроші.

У мене насичений графік. Я прокидаюся о 6:10, на 7.00 їду в біговій клуб або на сайклінг (тренування на велотренажерах) - це дає заряд енергії. Нещодавно о пів на третю ночі прилетіла з Данії, а вже о 10 ранку у мене був воркшоп з клієнтом. Щодня у мене кілька зустрічей, але іноді виділяю день, щоб зайнятися адміністративними завданнями. Зараз навчаюся відпочивати, тому що енергія - це ресурс, який вичерпується, її потрібно відновлювати.

За 15 років у мене було всього дві історії зі збитками. В цілому бізнес був прибутковим з першого дня. Але прибуток не є головною метою.

Я навіть точно не знаю, скільки заробляю. Знаю, що грошей вистачає для комфортного життя. У мене є фінансовий консультант, який займається моїми пасивними доходами, і фінансовий директор, який зводить баланс.

Мотивує інше - рух. Мені не цікаво лежати і дивитися серіали. Я бігала марафони в Берліні, Чикаго і Лондоні. У листопаді планую пробігти марафон в Нью-Йорку. Це буде мій 4-й мейджор (World Marathon Majors - серія з шести змагань для марафонців в різних містах світу. - Прим. Ред.). Буде круто, якщо вдасться увійти в п'ятірку українок-любителів, які пробіжать всі шість мейджорів.

Я просто реєструюся і розумію, що марафон сам себе не пробіжить. Це відмінна мотивація, щоб тренуватися.

Така ж сама ситуація з роботою. Коли завершується великий проект - це драйв, який можна порівняти з тим, коли після довгих тренувань пробігаєш марафон. Складнощі я вчуся сприймати як виклик. Вони підштовхують до того, щоб рухатися вперед.

Рухатися вперед, незважаючи ні на що - такого принципу дотримувався і Джон Купер, легендарний конструктор «Формули-1», який переконав творця класичного Mini Алека Іссігоніса спроектувати спортивну версію автомобіля. Його оснастили могутнім двигуном, дисковими гальмами і контрастним двокольоровим забарвленням. Так з'явився Mini Cooper.

У 1963 році вийшла нова модель Mini Cooper S - з ще більш потужним двигуном. Через рік цей автомобіль брав участь у перегонах на одній з найскладніших трас на планеті - в Монте-Карло. Компактна машина викликала сміх на трибунах. Але Mini Cooper S першим перетнув фінішну лінію. Водіїв Падді Хопкірка і Генрі Ліддона зустрічали як героїв, а автомобіль увійшов в історію автогонок. Після цього пілоти Mini Cooper S перемагали в ралі ще двічі - в 1965-м і 1967-м. За кілька років корпорація продала 150 тис. автомобілів Mini Cooper.

Фотографії Григорія Веприка і Романа Маткова, The Gate Agency.

Дякуємо UNIT.City за надане місце для зйомок.